Методичний кейс

Підготовка до ЗНО   

читати


Формування комунікативної компетенції при вивченні англійської мови.

Стрімкі зміни, що відбуваються в українському суспільстві, осучаснення освітньої системи, досягнення в галузі практики викладання англійської мови поставили перед кожним педагогом необхідність оновлення змісту і методів навчання англійської мови.

Основою мотивації вивчення англійської мови ставлю завдання зробити все для того, щоб учням було цікаво вчитись. Глибоко усвідомлюю і те, що Нова програма викладання іноземних мов кардинально відрізняється від попередніх новим підходом до викладання англійської мови, а саме практичним  опануванням мовою на рівні достатньому для здійснення спілкування, тобто: головна мета с сформувати певний рівень комунікативної компетенції, що включає в себе 4 аспекти: аудіювання, мовлення, читання, письмо.

Стараюсь на кожному уроці дотримуватись раціонального співвідношення різних видів мовної діяльності.                             

Щоразу заходячи в клас, ставлю перед собою завдання – не „загубити" жодної дитини» намагаюсь дати можливість розкрити все краще, закладене в неї природою. Стараюсь виявляти чуйність,  щирість,  не принижувати моралізаторством слабеньких учнів, а всіляко підтримувати, стимулювати найменший успіх, заохочувати за кожний правильний крок в навчанні. І це дає можливість учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для інших.

Навчаючи аудіювання іноземної мови я намагаюсь створити, підтримати і підвищити внутрішню мотивацію учнів. Моделюю ситуації, які стимулюють виникнення та розвиток комунікативно-пізнавальних потреб учня.

Досягнення комунікативної мети перевіряю різного типу тестами, завданнями (диференційовано, індивідуально), наприклад: 

— вибери правильний варіант відповіді;

— заверши початок речення;

— напиши переказ почутого на англійській мові;

— напиши переказ почутого на українській мові;

— дай заголовок почутому оповіданню сам;

— вибери заголовок із трьох запропонованих;

— розкажи якомога більше про певного героя оповідання.

 Автори сучасних методик викладання англійської мови роблять наголос на важливості сприйняття та розуміння мови на слух. На початковому етапі я навчаю учнів слухати, повторювати та розуміти. Тексти мають бути автентичними, доступними за змістом та мовним складом, короткими за тривалістю звучання. Комунікативні завдання при цьому можуть бути різні:

•       послухати речення та обвести відповідні слова;

•         визначити головне;

•   визначити, чи відповідає подана в завданні інформація змісту прослуханого;

•       підібрати до запитань правильні відповіді;

•          дати письмові відповіді на запитання, тощо.

Використовую також наступні ігри:

1.     «Слухай і роби»

2.     «Слухай і повторюй» (вірші, пісеньки, римівки).

Компетенція говоріння включає компетенцію діалогічного та монологічного мовлення. Тому слід формувати в учнів уміння користуватися обома формами мовлення.

Для розвитку діалогічного мовлення пропоную дітям такі види діалогу:

  діалог етикетного характеру.

  діалог – розпитування.

  діалог – домовленість.

  діалог – обмін думками, повідомленнями.

Кожен діалог має певні освітні і навчальні можливості, оскільки містить реалії способу життя англомовних країн, знайомить з сімейними традиціями, надає інформацію про різні аспекти життя людей.

Діалоги охоплюють найбільш уживані ситуації щоденного життя, я рекомендую заучувати їх напам'ять, розігрувати в рольових іграх.

При вивченні теми „Пори року. Погода." В 5 класі звучить такий діалог.

Діалог-вітання:

— Hi!

— Morning! I haven't seen you for ages.

— Nice morning today,  isn't it?

— Yes, sunny, frosty, I adore such weather.

— Me too.

В монологічному мовленні вчу дітей робити невелике повідомлення про певні події, факти, описувати явища, вміти характеризувати людей, їх вчинки. Вчу учнів таких видів монологу як повідомлення, розповідь, опис, характеристика.

В процесі читання звертаю увагу перш за все на те, щоб учні вміли визначити головну (мету) думку, запам'ятати найголовніші факти в текстах різних жанрів.

 Конкурси на кращого диктора, які практикую у всіх класах, стимулюють увагу, інтерес учнів до інтонації, до фонетичних особливостей лексики. Підготовка до конкурсу на кращого диктора звичайно включає такі прийоми:

1) гра-змагання між рядами на швидке і безпомилкове прочитання      слів, словосполучень;

2) гра-пошук „Хто скоріше?" (хто скоріше прочитає відповідь з тексту на поставлене запитання);

3) міні-конкурс на кращого диктора в групах під девізом „Контролюємо   і  допомагаємо"  (учні  слідкують  за правильністю учасників, а також показником секундоміра).

Навчання письма здійснюю на навчальному матеріалі, засвоєному в усній мові. Стараюсь застосовувати безперекладні форми роботи.  Зміст нових слів розкриваю за допомогою синонімів, антонімів, наочності, розгорнутих прикладів, тлумаченням іноземною мовою.

Засвоєння граматики не є метою навчання, особливо в молодших класах, а засобом формування необхідних умінь і навичок. Тому граматична система англійської мови засвоюється практично за допомогою мовних зразків в мовних вправах. В 5 класі учням пропоную написати лист англомовному другу про свою родину. Опрацьовуючи тексти для домашнього читання, вчу семикласників складати план оповідання (як розповідними реченнями, так і питальними).

Величезну роль в своїй професійній діяльності надаю використанню навчальних та рольових ігор на уроках англійської мови, оскільки ігри стимулюють мимовільне запам’ятовування мовного матеріалу і найголовніше, забезпечують комунікативну спрямованість навчального процесу.

До уроків добираю ігри, різні за призначенням: лексичні,граматичні, фонетичні, а також для розвитку читання, аудіювання та письма. Так, для вивчення нових граматичних конструкцій використовую ігри: «Що в тебе в портфелі?», «Здогадайся, що я робив вчора», «Таблиця частин мови», «Запитання пані Граматики».

Для розвитку говоріння, читання, аудіювання та письма добираю ігри враховуючи особисті інтереси учнів. Мовленнєві вміння формую в іграх «В магазині», «Запрошення», «Хто скаже більше», «Закінчи моє оповідання».

Фонетичні ігри є незамінними на початковому етапі навчання.Вони значно полегшують засвоєння учнями звуків англійської мови.Під час їх проведення найчастіше використовую ігри з м’ячем, ігри з картками, загадки, рухливі ігри.

Для проведення лексичних ігор підбираю такі завдання, які б сприяли збагаченню словникового запасу учнів, робили їх мову виразною і образною, допомагали б учням вільно висловлювати свої думки англійською мовою. Серед таких: «Memory Game», « Guess the Word», «The Chain of  Words», «What Flies?», «Have You a Pet?».

Ігрові вправи підбираю, враховуючи вік учнів. Для проведення ігор із молодшими школярами використовую різний цікавий інвентар(яскраві малюнки, іграшки, ляльки). На початковому та середньому етапі вивчення англійської мови використовую групові та парні ігрові форми роботи. Вони забезпечують підвищення ефективності навчання,створюють умови для мовленнєвої діяльності учнів.

В своїй діяльності широко використовую інноваційні технології, які дозволяють мені залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально-важливих навиків роботи в колективі, взаємодії, дискусії. Такими є:

        «Мозковий штурм». Ефективний та добре відомий інтерактивний метод колективного обговорення, який спонукає виявляти свою творчість та уяву шляхом вираження думок усіх учасників, допомагає знаходити кілька рішень щодо поставленої проблеми.

        «Мікрофон». Дає змогу кожному учню сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку.

        «Коло ідей». Метою гри є складання переліку ідей, пропозицій, залучення всіх учнів до обговорення питання.

А також такі вправи як: «Find someone who», «Things have changed since then», «Brainstorming comparisons».

Підсумовуючи вище викладене, хочу додати,що робота в такому напрямку є досить ефективна в навчанні дітей іноземної мови різних вікових груп. Звичайно, іноді виникають складнощі у реалізації даних проблем. Але думаю, що шукаючи нових технологій навчання і виховання,працюючи творчо,знаходячись в постійному пошуку нових форм та методів проведення уроків,можна досягти значних успіхів на педагогічній ниві,стати дійсно хорошим вчителем, мудрим, знаючим, відданим своїй роботі і дітям.

 
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ТВОРЧО ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ НА УРОКАХ

Усі ми знаємо, що на школу, на вчителя по­кладено завдання виховати справжню людину, яка зможе знайти своє місце в житті, стане повно­цінною особистістю. Процеси міжкультурної ін­теграції на національному та міжнародному рів­нях обумовили модернізацію змісту мовної освіти в Україні. Мова є засобом пізнання картини світу, прилучення до цінностей, створених іншими на родами. Нові завдання вимагають змін до рівнів володіння іноземними мовами, тому й на вчителів покладено певні завдання: не лише навчити учнів умінь та навичок говоріння, аудіювання, читання та письма англійською мовою, але й розвивати творчі здібності під час навчального процесу. На мою думку, це можливо зробити шляхом вико­ристання проектів та ігор, залучення відповідного дидактичного матеріалу.

Нові мотиви вивчення англійської мови по­требують диференційованого підходу до визна­чення змісту лінгвістичних знань та формуван­ня вмінь і навичок з мови. Девізом своєї педа­гогічної діяльності вважаю слова А. Ейнштейна: «Уміє вчити той, хто вчить цікаво». Тому до­кладаю багато зусиль, щоби працювати творчо, по-новому розв'язувати актуальні завдання сучасної освіти, спрямовані на гуманізацію та демократизацію навчально-виховного процесу в школі.

Останнім часом модною стала проблема ди­тячої обдарованості. Скрізь і всюди шукають таланти, розвивають їх, створюють фонди для допомоги. Декілька років тому мене також за­цікавила ця проблема і я вирішила розглянути проблему дитячої обдарованості й попрацюва­ти над нею, обравши тему «Організація роботи з творчо обдарованими дітьми на уроках ан­глійської мови». Але щоб працювати над цією темою, спочатку я сама мала визначити, що ж таке обдарованість, які діти належать до цієї категорії, а також зрозуміти яким чином органі­зовувати роботу з ними.

Давайте поміркуємо, що ж таке обдарова­ність? Можливо, це своєрідна Божа іскра, яку треба відшукати в дитячій душі й допомогти не лише не згаснути, а спалахнути полум'ям.

 Обдарованість — це виявлення можливостей і бажань особистості до розвитку з метою самореалізації творчого потенціалу й задоволення потреби в емоційно-вольовій сфері (за педаго­гічним словником).

Обдарована дитина — це дитина, яка виділя­ється яскравішими, іноді навіть видатними до­сягненнями в тому чи іншому виді діяльності.

Визначивши для себе поняття «обдарованої дитини», я почала вивчати типи обдарованості, що виділяють учені.

ВИДИ ОБДАРОВАНОСТІ

Існує шість видів обдарованості. Навіщо їх знати вчителю? Уся справа в тому, що до дітей з різним типом обдарованості потрібен різний підхід, у них різні проблеми, і необхідні різні системи роботи з ними вчителів та психологів. Учитель має знати тип обдарованості, щоби, по-перше, оцінити мож­ливості дитини й допомогти їй розв'язувати про­блеми; по-друге, не знаючи типу обдарованості, вчитель може її просто не помітити. Обдаровані діти — цілий світ, особливий Усесвіт. Отже, осно­вні типи обдарованості:

·    Інтелектуальний

Цей тип учитель виявляє дуже легко, тому що цих учнів ми часто називаємо розумними, тала­новитими, «світлими головами школи», «надією школи». Ці учні, як правило, мають глибокі знан­ня, але дуже часто з певного предмета, яким вони цікавляться. Вони часто самостійно вивчають нові теми, читають багато додаткової літератури, самі аналізують навчальний матеріал і завжди знають, чого вони хочуть, але інтелектуали можуть мати до­брі знання не з усіх предметів. На мою думку, кожен учитель за свою діяльність зустрічав таких учнів.

·    Академічний

До цього типу належать учні, які мають гли­бокі знання з усіх предметів, одним словом,  медалісти. У них добре розвинені пам'ять, мис­лення й увага. Усі вчителі знають таких учнів і приділяють їм певну увагу, але іноді вони часто плутають обдарованих дітей та відмінників.

Проаналізувавши модель обдарованості Джона Рензулі, я зрозуміла, що обдарованою дити­ну можна назвати, якщо є поєднання таких еле­ментів:

·    інтелектуальні здібності вище середнього;

·    творчі здібності;

·    захоплення завданням.

На мій погляд, кожен учитель має чітко розу­міти, що відсутність одного з цих елементів веде до хибного визначення обдарованих дітей. У разі нерозуміння цього вчителі часто плутають обдаро­ваних дітей і відмінників.

Відмінники	Обдаровані
Знають відповіді	Ставлять питання
Правильні думки та ідеї	«Дикі» думки й «абсурд­ні» ідеї
Відповідають на питання	Дискутують, доповнюють
Проводять час із одно­літками	Проводять час у компанії дорослих
Копіюють	Створюють нове
Люблять школу	Люблять дізнаватися
Запам'ятовують інфор­мацію	Реформують інформацію
Мають гарну пам'ять	Працює розум
Люблять послідовність	Люблять складність
Задоволені успіхами	Критично ставляться до себе й інших і голосно заявляють про це

З цієї таблиці добре видно різницю між відмін­ником та обдарованою дитиною.

3. Художній

Цей вид обдарованості, як правило, виявляєть­ся у високих досягненнях у художній діяльності: музиці, танцях, живопису, сценічній діяльності. Завдання вчителя у разі виявлення цього типу — допомогти учню вступити до професійної школи з певним художнім нахилом. А що ж робити вчи­телю англійської мови з такими учнями на уро­ках? Як їх зацікавити вивченням іноземної мови? У цьому випадку я намагаюся зацікавити їх вико­нанням вправ із використанням гри та виконанням різних проектних робіт. Наприклад, я пропоную пригадати казку й повторити вживання дієслів.

A HOUSE IN THE WOOD

Mouse. Who lives in this house? Then I shall live here.

Frog. Who... in this house?

Mouse. I... I... a mouse and I... in this house.

Frog. And I... a frog. May I... in your house?

Mouse. Yes, you... Come in, please, etc.

4. Креативний

Основна особливість цього типу обдарованості - полягає в нестандартному мисленні учнів. Ці діти дуже важкі в спілкуванні, їх важко визначити, оскільки в рамках шкільної навчальної програми це неможливо зробити. Я намагаюся давати їм не­стандартні вправи,особливі творчі завдання, про­ектні роботи. Наприклад, на уроці в 5 класі я про­поную розв'язати таке завдання: ♦ Розгадай, яке слово зашифроване в цих шести

клітинках.

Т is before Н. Е is after Н, before R. О is between M and T.

.      Лідерський

Цей тип характеризується здатністю розпізна­вати інших людей, будувати з ними певні стосун­ки, керувати ними. Одним словом, ці учні мають організаторські здібності. На моїх уроках такі учні отримують особливі завдання, наприклад: під час складання діалогу вони виконують головну роль (говорять більше фраз, при цьому використову­ють більш поширені речення), у процесі виконан­ня проекту вони керують роботою всієї групи. На уроці в 2 класі під час опису улюбленої тваринки лідер перший починає розмову.

—    Have you got a pet?

—    What colour is it?

—    Yes, I have.

—    It's black and white.

—    Is it a dog or a cat?

—    It is a dog.

—    What's its name?

—    Rex.

—    Do you like to play with Rex?

—    Yes, I do.

6.      Спортивний

До цього типу обдарованості належать діти, які мають великі спортивні здібності. Таких учнів важко зацікавити, але можливо. Наприклад, я ви­користовую різні типи вправ, пов'язаних зі спор­тивною тематикою (у початковій школі це фізкультхвилинки з декламуванням віршів, а в се­редній ланці — кросворди, ігри та розповіді про цікаві моменти з життя спортсменів). Як варіант я пропоную перевірити свої знання з баскетболу з допомогою розв'язання такого завдання.

♦ Can you play basketball?

There are some rules for basketball. Check whether you know them firm. Fill in the blanks with the modal verbs, can — A; can't — B; must — C; mustn't — D;

·    You ... shoot at the basket from any part of the basketball court.

·    You ... run while holding the ball.

·    You ... bounce the ball while you run.

·    A game of basketball... result in a draw: one side ... win. If there's a draw, you have to play extra five-minute periods until someone wins.

·    You ... stand holding the ball for as long as you like. You ... do something within five seconds.

·     If you have committed five fouls in a single game, you ... leave the game.

Key: 1 A, 2 D, З C, 4 В, C, 5 D, C, 6 C.

Отже, я зрозуміла, що виявлення обдарова­ності — це важка процедура, яка потребує спеці­альних знань та вмінь і участі професійних пси­хологів.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ТА ЗДІБНИМИ УЧНЯМИ

Також доцільно буде проаналізувати, чи пра­вильно ми будуємо освітній процес із обдарова­ними та здібними учнями. Науковці пропону­ють чотири підходи в організації такої роботи: індивідуально-особистісний, дидактичний, дидактико-психологічний та психо- дидактичний.

Індивідуально-особистісний підхід

Він базується на тому, що необхідно врахо­вувати не лише індивідуальність учня, а й усю систему стосунків з оточенням; оцінювати вплив цих стосунків на психіку дитини та її індивіду­альні можливості. Обов'язкові елементи цього підходу:

·    вивчення досягнутого рівня розвитку осо­бистості;

·    індивідуалізація процесу навчання, яка б ґрун­тувалася на досягнутому рівні й зберігалася протягом усього процесу навчання.

Провідною формою розвитку здібностей є розвивальні завдання,. які за змістом мають бути оптимальним навантаженням для дитини й фор­мувати в неї раціональні вміння розумової праці. У цьому випадку я використовую індивідуальні завдання на картках.

Дидактичний підхід

Найхарактернішим проявом обдарованості с ті здібності, які вже притаманні певній особистос­ті, нібито раз і назавжди сформовані. Відповідно до цього освітні технології для обдарованих дітей будують за екстенсивним принципом. Завдання вчителя — створити таку навчальну ситуацію, яка б максимально навантажувала провідну здібність конкретної дитини (інтелектуальну чи спортивну). Я використовую різні типи уроків (урок-екскурсія, урок-подорож, урок-конференція та інші).

Дидактико-психологічний підхід

За такого підходу пріоритет лишається за дидактикою. Його наочним зразком є введення в освітній процес психологічної служби, яка має компенсувати труднощі, що виникають у вчителя та учня в ході навчального процесу. Вчителі та учні звертаються за консультацією та по допомогу до практичного психолога закладу й соціального педагога.

Психодидактичний підхід

Цей підхід має психологічний пріоритет у по­будові освітніх технологій. Його використовують у теорії та практиці розвивального навчання, за якого знання, вміння та навички з мети освітньо­го процесу перетворюються на засіб пізнавально­го та особистісного розвитку учнів. У вчителя має бути сформовано певний рівень психологічних знань та вмінь, розуміння структури здібностей та особистості в цілому, закономірностей побудо­ви навчально-виховного процесу.

Я вважаю, що кожен педагог має розумітися на цих підходах, визначити для себе, якому саме він надаватиме перевагу або як інтегруватиме їх у власній педагогічній діяльності.

На мою думку, робота з обдарованими учнями може бути результативною лише за умови дотри­мання психологічно-орієнтованих принципів: • рівноправності в роботі вчителів та учнів. Це

сприяє виробленню стійкої психологічної рів­новаги обдарованої дитини в процесі її само­розвитку;

·    системності в роботі з такою дитиною, що допо­магає сформувати вольову та емоційну сфери;

·    постановки проміжних завдань: активізації зон найближчого розвитку кори півкуль го­ловного мозку. Вони націлені насамперед на задоволення від процесу й вироблення звич­ки самостійно працювати. Ці завдання слід ускладнювати й обмежувати часовими рамка­ми. Такий комплексний підхід допоможе об­дарованій дитині раціонально використовува­ти час для підготовки;

·    формування активної мотиваційної позиції під час виконання завдань, що допомагає роз­вивати відчуття успіху.

Вивчивши деякі особливості обдарованих ді­тей, я зрозуміла, що невід'ємною умовою успіш­ності процесу розвитку й виховання обдарованих школярів є повноцінне спілкування дітей з одно­літками і встановлення між ними емоційно спри­ятливих стосунків. Для себе я зробила висновок, що в навчанні таких дітей можна виділити три основні напрями:

·    факультативні заняття з обдарованими дітьми за більш поглибленою програмою;

·    надання їм можливості прискореного прохо­дження шкільної програми;

·    створення класів (шкіл), що працюють за спе­ціально розробленими програмами.

За достатньої уваги до проявів інтелекту й пі­знавальних потреб дитини, а також використан­ня методів діагностики я зрозуміла, як виявляти дітей з неабиякими розумовими можливостями. Тоді відразу ж постає проблема, чого і як їх на­вчати, як сприяти їх оптимальному розвитку.

 Здається, усі причетні до освіти люди розумі­ють, що навчання обдарованих дітей має бути іншим, відповідати їх істотним потребам. Про­те, як це втілити в життя? Адже, ці діти не схожі одне на одного як за діапазоном і своєрідністю своїх здібностей, так і за особовими харак­теристиками.

Однак вони мають деякі спільні особливості, які слід ураховувати в процесі навчання та вироблен­ня конкретних форм такого навчання. До таких особливостей належать:

·    здатність швидко схоплювати значення прин­ципів, понять, положень;

·    властивість помічати, розмірковувати й пояс­нювати;

·     потреба зосереджуватися на тих сторонах проблеми, що зацікавила, та прагнення розі­братися в них.

Цілеспрямований розвиток важливих пізна­вальних процесів піднімає ці здібності на якісно новий рівень і звільняє від тягаря нескінченних повторень очевидного.

Існує дві стратегії навчання обдарованих дітей: прискорення і збагачення.

Що ж таке прискорення?

Прискорення пов'язане в першу чергу зі змі­ною швидкості навчання, а не змісту того, чого навчають.

Організаційними формами прискорення є:

·    ранній вступ до школи;

·    прискорення у звичайному класі;

·    заняття з окремих предметів у іншому класі;

·     «перестрибування» через клас;

^е профільні класи;

·    радикальне прискорення (можливість займа­тися за університетською програмою);

·    приватні школи;

·     достроковий вступ до вищого навчального закладу.

Що таке збагачення?

Друга стратегія — стратегія збагачення, дає ди­тині змогу в середовищі своїх однолітків розвива­ти інтелектуальні здібності на відповідному рівні. Провідними напрямками цієї стратегії є:

^а розширення знань про навколишній світ;

' розвиток творчого мислення;

·     поглиблення знань у конкретній галузі. Основними формами навчання обдарованих

учнів, відповідно до стратегії збагачення, у позаурочний час є спецкурси, факультативи, гуртки, спортивні секції.

Я вважаю, щоб досягати високої результатив­ності своєї праці, потрібно поєднувати дві основні стратегії — прискорення та збагачення. Дослі­дивши всі ці матеріали, я зробила висновок, що потрібно організовувати свою роботу з творчо об­дарованими дітьми через виконання проектів, різ­них творчих завдань і використання різних типів гри. Саме вони є важливими видами діяльності, в основі яких лежать інтереси дитини.

Що ж таке проект?

На мою думку, проект — це цільовий акт ді­яльності, в основі якого лежать інтереси дитини. Під час уроку, плануючи виконання проекту, я завжди згадую східну приказку: «Скажи мені — і я забуду, покажи мені — і я запам'ятаю, дай мені можливість зробити самому — і я навчусь».

Суть методу проектів полягає в досягненні дидактичної мети через детальну розробку на­вчальної проблеми, яка має завершитися ре­альним практичним результатом (проектом). Проектом може бути відеофільм, стінівка, аль­бом, доповідь, комп'ютерна презентація, фото-колаж, плакати, буклети, створення радіо- чи відеопрограм тощо. Розрізняють індивідуальні проекти, колективні (парні, групові), дослідні, творчі, інформаційні, проекти з використанням комп'ютерних технологій та інтернету, практич­ні тощо.

Проектна робота допомагає всім учням працю­вати об'єднано й ділитися своїми вміннями й до­свідом. Це дуже добра можливість для дітей проя­вити й нелінгвістичні здібності. Тому в проектній роботі вони роблять те, що їм вдається найкраще. Це стимулює до діяльності, додає дитині рішучос­ті, спонукає до пізнання нового. Учні проводять багато часу разом, вони фантазують, обговорю­ють, проектують, творять, набувають навичок ро­боти в команді.

Проектна робота дає учням можливість прине­сти свої пізнання світу на задану тему в клас. Тут поєднуються знання, отримані під час вивчення інших предметів. Із самого початку учні мають знати схему роботи над проектом:

·    вибір теми;

·    перше обговорення — що є і що потрібно зна­йти чи дослідити;

·    розробка плану, розподіл обов'язків;

·    збір учнями інформації;

·    аналіз і синтез інформації, відбір необхідної, відкидання зайвого;

·    оформлення;

·    захист, презентація;

·    оцінювання, самооцінювання.

Як приклад можна навести роботу учнів 6 кла­су над темою "My Family". Вони розпочали з того, що під час вивчення теми створювали невеликі постери (доповіді, реферати), в яких описували членів своєї родини, складали родинне дерево. Після вивчення теми кожен учень мав уже майже готову проектну роботу. Зібравши всі матеріали з теми, ми провели підсумковій урок, де кожен учень, захищаючи свій проект, міг проявити себе як творча особистість.

Гра

Важливим чинником для творчого розвитку дитини є гра..

Гра на уроці іноземної мови є формою на­вчання, яка моделює життєві ситуації, явища, процеси, види професійної діяльності. Водночас гра практично завжди містить і мотив діяльнос­ті, а також досить чітко визначає її соціально- етнографічне поле та вік, стать, соціальні потреби учасника гри тощо. Цим вона позитивно відрізня­ється від так званого навчального «породження» мовних висловлювань.

Основна ж функція гри на уроці — бути за­собом навчання, розвитку й виховання. Тому не­достатньо продумане використання ігор може привести часом до того, що вони стануть лише розвагою на уроці, а отже, і даремною витратою часу. Гра мусить мати передусім чітко вираже­ну навчальну функцію. Крім того, вона повинна бути змістовною, відкривати поле для мислення, кмітливості, уяви, наполегливості, добрих почут­тів тощо, а також формувати прагнення дитини до ініціативи, до розв'язання проблем з допомогою іноземної мови. У мовному плані гра має бути за­собом закріплення структур і словника, стимулю­вати ініціативне мовлення, давати учням можли­вість відчути радість володіння мовою тощо.

На практиці я застосовую різні види гри.

Мовознавчі ігри спрямовані на засвоєння мов­ного матеріалу, як правило, якоїсь його порції. Оволодіння ним (запам'ятовування) стає умовою участі в грі й можливості виграшу. Це так зва­не непряме зацікавлення. Учень відчуває потре­бу в засвоєнні мовного матеріалу, бо це дає йому шанси самоствердитися. Такі ігри забезпечують лише засвоєння знань, і хоча вони зручні й легкі для застосування, часто користуватися ними не слід. Наприклад, під час вивчення теми "Colours" у 2 класі я використовую гру "What's Red?". Клас розподіляється на дві групи. Кожен гравець із однієї групи запитує: "What's Red?" або "What's White?". Гравець із другої групи має назвати предмет відповідного кольору. Якщо гравець не може відповісти, він вибуває з гри.

Умовно-комунікативні ігри зорієнтовані на ви­конання різноманітних операцій з мовленнєвим матеріалом («Побудуйте речення», «Поставте за­питання» тощо). У центрі уваги тут не комуніка­тивна функція висловлювань, а їх фонетична, лек­сична або граматична правильність. Наприклад,.

під час вивчення томи "Summer Holidays" у 6 кла­сі я використовую гру "Ask Me a Question". Клас розподіляється на групи три-чотири учні, я де­монструю картку з питальним словом і називаю його. Та група, яка перша складе правильно за­питання, отримує 1 бал. Перемагає команда, яка набере найбільшу кількість.

Т. Where!

Team 1. Where did you go this summer?

T. What!

Team 2. What did you do in the country?

Комунікативні ігри мають діяльнісний характер. Вони не передбачають якогось конкретного мов­ного спрямування і взагалі не є мовними іграми. Це просто ігри, для яких мовлення є лише засобом їх реалізації. У процесі застосування таких ігор по­мітно активізуються мимовільна увага й пам'ять, формується позитивне ставлення до мови як до за­собу спілкування і досягнення певної мети.

Наприклад, у 3 класі під час вивчення теми "School Life" я використовую гру "Tell Me About Yourself". Я розповідаю учням про себе і пропо­ную їм сказати про себе те саме, додаючи слово too. Якщо ж речення їх не стосується, вони мають промовчати.

Т. I live in Ukraine.

P. I live in Ukraine too.

T. I go to school.

P. I go to school too.

T. I am a teacher.

P....

Ігри можуть мати індивідуальне або колектив­не спрямування.

Ігри індивідуального спрямування передбача­ють боротьбу за особистий виграш і зміцнення індивідуального престижу. Вони характеризу­ються високою активністю учнів, адже від цього залежить результат. Гра є пробою сил, і особиста участь учня в ній стимулюється постійним праг­ненням до самоствердження в колективі. У свою чергу, це веде до певної мобілізації зусиль, акти­візує психічні функції учня і сприяє їх розвитку. Прикладом таких ігор можуть бути заповнення кросвордів, утворення на письмі нових слів із за­даного слова, ігри в «ланцюжок», коли учні по­ступово нарощують фразу, включаючи однорідні члени речення, тощо. Ігри такого типу мають пе­реважно фронтально-індивідуальний характер, але завдяки своєму емоційному заряду можуть активізувати діяльність усіх учнів.

Ігри колективного спрямування будуються на основі змагання команд (підгруп). їх характерною особливістю є те, що вони спонукають учня до бо­ротьби за цілі колективу, його престиж. Напри­клад, на уроках у 2 класі під час вивчення алфа­віту я практикую використання колективної гри. Інструкція учасникам: «Перед вами коробка з лі­терами. За 1 хвилину вам треба записати якомога більше слів». Переможець визначається шляхом порівняння записів. Наприклад: у коробці 10 літер (А, О, Р, Т, N, G, D, Е, L, S). Учні складають слова: dog, net, doll, top, pot, pen, good, all, egg, leg, etc.

Рольові ігри. Тією чи іншою мірою рольовими можна вважати більшість комунікативних ігор. Вони передбачають елемент перевтілення учня у представника певної соціальної групи, професії тощо. Через це рольові ігри часто сприймаються учнями як реальна дійсність: учні дістають тут можливість для самовираження, не торкаючись при цьому своєї інтимної сфери, «ховаючись за свою соціальну роль». Сам момент перевтілення містить у собі й великі виховні можливості, бо вчинки певних осіб, яких представляють учні, по­стійно одержують соціальну оцінку.

За моїм досвідом та досвідом моїх колег, гра розвиває інтерес до іншомовного спілкування, розширює його предметний зміст, даючи учням можливість виходити за межі свого контексту діяльності, допомагає випереджувати майбут­ній особистий досвід шляхом програвання ролей людей різних професій і характерів. Наприклад, у 8 класі під час вивчення теми "Mass Media: The Press" один учень виступає в ролі репортера, а інші' дають йому інтерв'ю. Такі вправи зазвичай завершуються підсумками: репортер повідомляє вчителю і класові, з ким він познайомився, що нового дізнався про тих, з ким розмовляв, тощо.

Дослідивши тему «Організація роботи з твор­чо обдарованими дітьми на уроках англійської мови», я розробила певні рекомендації щодо роз­витку творчих здібностей обдарованих дітей:

·    підхоплюйте творчі думки учнів та підкрес­люйте їхню оригінальність;

·    підсилюйте інтерес дітей до нового;

·    заохочуйте учнів практично реалізовувати до­слідницькі ідеї;

·    виробляйте у дітей терпиме ставлення до но­вих понять, думок;

·     учіть дітей цінувати не лише свої думки, а й чужі;

·    розсіюйте страх обдарованих, але невпевнених у собі дітей;

·    стимулюйте і підтримуйте ініціативу та само­стійність;

·    створюйте на уроках цікаві проблемні ситуа­ції, які потребують альтернатив, прогнозуван­ня, уяви;

·    пропонуйте проекти, які можуть захопити об­дарованих дітей;

·    створюйте на уроках періоди творчої актив­ності, оскільки вони потребують геніальних рішень,

·    розвивайте критичне ставлення до своїх ідей; вчіть доводити те, що почали, до логічного за-' вершення;

·    культивуйте творчу атмосферу;

·    не вимагайте від учнів «зазубрювати» матері­ал, якщо є різні варіанти;

·    впливайте на обдарованих учнів особистим прикладом.

Підбиваючи підсумки, я хочу зауважити, що застосування нових форм навчання дає мож­ливості розширити межі творчої діяльності як учителя, так і учнів, усвідомити можливості ефективного застосування комп'ютерних тех­нологій під час вивчення різних предметів, привчити учнів до самостійної дослідної діяль­ності під час розв'язування практично спрямо­ваних завдань.